По велосипедному туризму проводяться змагання різного рангу, привласнюються спортивні розряди і звання. Загалом, все так само, як і в інших видах спорту. І в теж час велосипедний туризм багато в чому незвичайний вид спорту. Це не тільки швидкість і фізичні навантаження, але і спілкування з друзями, вечори біля багаття, захоплюючі види природи і багато що, багато що інше. Не кажучи вже про те, що велосипедний туризм, мабуть, був одним з перших екстремальних видів спорту.
Велосипедний туризм обов'язково повинен відповідати правилам, залежно від категорії складності що визначають протяжність і тривалість маршруту, набору перешкод, складу групи і т.д. Що у свою чергу примушує проходити маршрут в швидкому темпі, проявляти високі морально-вольові якості і застосовувати навики подолання, перешкод, що визначають категорію складності маршруту.
На наш погляд велотуризм позбавлений недоліків, а ось переваг у нього маса.
По-перше, велосипедний туризм дозволяє долати за похід дуже великі відстані. Тільки у автомототуризмі відстані більше, але в цьому випадку ви обмежені у виборі дорогі можливостями транспортного засобу, позбавлені контакту з природою. Велосипед же дозволяє насолоджуватися швидкою зміною вражень і подивитися величезний район не заважаючи при цьому відчувати кожен метр дорогі, кожен подих вітерця.
По-друге, як вже було згадано вище, висока швидкість велотуризму забезпечує швидку зміну вражень. У велосипедному поході ви можете один день пробиватися через сніги серед високих вершин, на наступний загоряти біля теплого моря, потім йти крізь густий ліс через численні броди, а через два дні їхати по сухій напівпустелі, де до далекого горизонту не єдиного дерева.
Для необізнаної людини велотуризм уявляється чимось подібним до легкої прогулянки. Типу крутити педалі та озиратися на всі боки – усе, чого достатньо для здійснення велопоходу.
Однак не варто розслаблятися. Вищеописана «подорож» може складати не більше 20 кілометрів і тривати щонайбільше день. Та і зветься вона не велопоходом, а прогулянкою. Найменший та найлегший маршрут для новачків, за мірками затятих веломандрівників чи професіоналів, складає близько 100 км без великих перепадів висоти, а за часом не більше 24 годин. Але реалізація навіть цього «минимуму» далеко не кожному виявиться під силу, особливо з першої спроби.
Для відправлення у найпростіший справжній похід з велосипедом, яким би коротким маршрут не виявився (а дуже часто короткий – означає запаморочливі підйоми та захоплюючі дух спуски), варто мати хорошу фізичну підготовку. Залежно від складності та протяжності маршрутів, швидкості та умов їх проходження розрізняють декілька стилів та видів велопоходу, які вимагають різної підготовки.
Новачкам, які зацікавилися велопоходом вперше, варто знати, що існує декілька стилів велотуризму. Звичайно, що всі вони мають одну спільну рису – подолання перешкод за допомогою велосипеда. Та перешкоди бувають різними. І кожен стиль має свої відмінності. Тому треба розглянути їх детальніше.
Цивілізований туризм. Найпростіше, що можна придумати. Та, мабуть, найнудніше. Звичайна велосипедна прогулянка на свіжому повітрі на відносно велику відстань. У дорозі ніяких пригод. Для початківців саме те. А от любителям незабутніх вражень може не сподобатись. Хоча, люди різні, можливо, для когось і така прогулянка – ціла пригода.
Експедиційний велотуризм. Вигаданий та втілений на практиці людьми, для яких першочергові цілі – подолати перешкоди. Однак про навколишні пейзажі та пам’ятки вони також не забувають. Найкращою винагородою для подібних мандрівників є пройдений маршрут. І чим складніший він був, тим краще.
Байкерський туризм. Дещо схожий з попереднім, але випробування у цьому випадку стосуються двоколісного товариша. Такий велопохід перш за все перевіряє можливості самого транспорту. А від водія вимагає чудової техніки. Тому цей різновид має невелику кількість шанувальників. Спортивний велотуризм. Передбачає досягнення та встановлення рекордів. Таким стилем займаються лише спортсмени, у яких здебільшого одна мета – подолати обрану відстань якнайшвидше. Їх не цікавлять ні пейзажі, ні пам’ятки, ні НЛО, що зупинилися серед поля… Завдання велоспортсменів – «поглинути простір» за мінімальний проміжок часу.
Зимовий велотуризм. Особливий вид, адже ним захоплюються відчайдушні любителі подихати морозним повітрям. Уявіть собі, що є такі люди, які полюбляють кататися в нестійку, холодну, вітряну, мокру погоду. Снігопади, ожеледиця, сльота – ідеальна атмосфера для велотуристів цього напрямку. За три місяці мерзлоти вони намагаються відвідати та побачити якомога більше цікавих місць.
Існує декілька лайфхаків для тих, хто тільки-но зацікавився велотуризмом. Здавалося б, вони очевидні, але мало хто про них вчасно згадує: Насамперед, підготуйтеся до веломандрівки морально – не кожному під силу витримати цілодобове вкручування.
В будь-якому випадку, краще бути підготовленим до гіршого варіанта, але сподіватися на кращий. При виборі велосипеда краще за все звернутися до знайомого, який розбирається у цій справі, а якщо нема такого – завести. Частіше за все звертаються до спеціалістів, які працюють у веломагазинах. Але будьте обережні – деякі індивідууми зацікавлені більше в тому, щоб продати товар, аніж допомогти вам. Тому все-таки заводити подібні знайомства краще на нейтральній території.
Для здійснення приємного велопоходу важливо натренувати не лише ноги – від тривалого сидіння сідниці болять не менше. Тому, крім легкого бігу, не завадить також включити в тренування недовгу прогулянку на велосипеді. Бажано, хвилин на 20. А ще краще – на 40. Так поступово п’ята точка звикне до форм вашого сідла і не буде в дорозі нагадувати про себе відчуттям дискомфорту. Якщо раніше ви ніколи не були у велопоході та не ловите справжній кайф від крутіння педалей – подумайте тричі, чи ваша це сфера, чи краще не обтяжувати себе зайвим клопотом у вигляді велосипеда та піти у похід пішки.
